Ідеальне місто – супер-лекція Енріке Пеньялоса (Пеналоса)

Енріке Пеньялоса (Enrique Penalosa) дуже відома особистість у сфері урбанізму, містобудування та олюдненні міст. Під час свого керування містом Боготою у 1998-2001 р. він спромігся перепланувати майже колапсичну транспорту систему міста. Отже, він був вчора в могилянці зі своєю гостьовою лекцією, лейтмотивом якої було гасло: “towards the city we wish”.  Далі я надаю тези його вражаючого виступу

The business has to go, where good people are – тут Енріке Пералоса підхопив все більш модний тренд, який полягає у цінуванні людини, а не матеріальних ресурсів, клімату, архітектури тощо. Якщо є освічені і навіть перш ніж освічені – креативні люди, то тоді туди піде бізнес, в такому випадку така територія (місто) має перспективи і майбутнє. Частково це перегукується з Креативними Індустріями.

 To design the city we have to know what makes us happy – це фундамент всієї його лекції, як і містобудування в цілому.

Він також цікаво іронізував і порівнював: дитина на вулиці боїться, що її зіб’є машина; чужинець, в якій би він не був країні, не відчуває себе в повному комфорті; існують кордони, дороги, приватна власність і так далі, які несуть потенційну немалу загрозу людському життю. Єдиним місцем для спокійного мирного життя, окрім свого дому звісно, є громадська пішохідна зона (public pedestrian space). Вона повинна бути в кожного міщанина, не залежно від статусу і багатства. Це пріоритет для міста забезпечити своїх жителів пішохідним великим громадським простором, де можна гуляти, бавитися, цілуватися.. просто ходити чи кататися на велосипеді.

We need to walk, not to survive, we need to be happy and free, like a deer or birds – окрім морального комфорту від ходіння-гуляння-споглядання, ми це потребуємо ще й на фізіологічному-тваринному рівні. Нам треба рухатися!

Енріке Пералоса був мером всього декілька років міста Богота, яке дуже населене – 8.5 млн людей. В нього був вибір:

будувати все нові дороги і розв’язки чи забити на водіїв і всі гроші спрямувати на будівництво і розширення тротуарів, вело-доріжок і парків.

Те, що у його арсеналі вибору був другий варіант показує наскільки він мислив по-іншому. Він звісно вибрав другий варіант, який себе повністю себе виправдав. З тротуарів зникли машини (велася виховна кампанія по ТБ цього не робити окрім штрафів), самі дороги в місті звузилися, а натомість розширився public  pedestrian space.

Також було зроблено ще радикальніше рішення: в бідні квартали і аж за місто вдерлася 24 км. променада – широченний тротуар з деревами і квітниками, великі вело доріжки і тоненька смужка для автомобілів. Таким чином були зекономлені кошти, а люди з тих бідних кварталів почали відчувати себе «людьми», адже їм забезпечили приємну дорогу для прогулянок чи подорожей (велосипедом), так як авто майже ніхто з жителів бідного району не має.

 У наступному пості продовжу лекцію пана Енріке, і там буде ще дещо цікаве про: sidewalks, waterfronts, subways and so on. Опишу те, як і чому Київ проганяється у розбудові міста та інфраструктурі і ще дещо про Колумбію.